Інтернет-газета ДРОГОБИЦЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО

Духовні та мистецькі барви душі Ольги Линди

Твої доньки, Україно!



Серед нашого народу є дуже багато цікавих людей, які заради загального добробуту і задля блага Батьківщини чимало зробили. Але що ми про них знаємо? Абсолютно мало, бо свого часу не поцікавилися, а тепер надолужуємо. З-поміж таких жінок й Ольга Линда, дружина лішнянського отця Михайла, – відомий педагог, піаністка, керівник церковних хорів, художниця і взагалі непересічна особистість.


Народилася Ольга Линда, дівоче прізвище якої Бейк, 15 вересня 1923 року в містечку Летичеві Хмельницької області. Її батько Семен Бейк, насправді Беїк, уродженець села Наконечного, що біля Яворова на Львівщині, – січовий стрілець, який зостався на Східній Україні. До речі, батько Семена служив в армії разом із Андреєм Шептицьким, коли той ще не був священиком, був у нього вістовим (денщиком). Коли той став митрополитом, не раз за порадою ішов пішки із Наконечного до Львова і залишався там декілька днів. Треба відзначити, що Семен у 1920 році став першим водієм у містечку Летичеві, де і працював водієм на пошті. Тут одружився з Анісією Стадник, якій заледве виповнилося 17 років. За переказами вона була позашлюбною дитиною графа Стадницького. Коли мала рік, померла мати, зосталася Ольга круглою сиротою. Забрав її тутешній священик, дав їй добру освіту. Закінчила жіночу гімназію, музики навчилася приватно, мала дар від Бога до малювання. Словом, виховали її, як принцесу. Після одруження нажили троє діток. У 1932—1933 рр. сім’я пережила голодомор. Священича родина також голодувала, як усі, бо у безбожницькій державі священик став об’єктом насмішок та пограбувань. Як згадують доньки Ольги – Квітослава і Неля, їхня мама і бабуся Анісія про голод навіть не заїкалися. До речі, Анісія досягла 100-ліття і похована в Лішні.


У 1937 році сім’ю спіткало нове лихо – батька Семена Бейка як галичанина й польського шпигуна заарештовано та засуджено. Дружину звільнено з роботи, позаяк працювала на пошті телеграфісткою, а тому мала доступ до секретних матеріалів. Сім’ю, а це троє діток, ще й дружина священика та її сестра, за якими доглядала Анісія, виселено в село. У 1940 р. жінка отримала останнього листа від чоловіка аж із Колими, у якому він просив вислати йому сушене лушпиння від картоплі та моркви.


Незважаючи на такі життєві труднощі, Ольга в Летичеві закінчила десятирічку із золотою медаллю. Була тямущою ученицею, скоро навчилася грати на піаніно. Коли було приєднано Західну Україну у 1939 році, Анісія відправила Ольгу до родини свого чоловіка Семена в село Наконечне. У 1940 р. вона стала студенткою Львівського університету, українська філологія. Навчання перервала війна. У Наконечному вийшла заміж за семінариста Перемиської духовної семінарії Михайла Линду. Під час німецької окупації в 1942 році закінчила вчительські курси в Яворові, і разом із чоловіком працювали вчителями в селі Бунові. Після висвячення її чоловіка на священика стала «їмостею» і була з ним на різних парафіях, з 1951 р. – у Лішні, що на Дрогобиччині. Якраз у тому селі впродовж багатьох років вела церковний хор. Тут у неї проявився талант до малювання. Малювала пейзажі, образи та навіть групові картини. Дещо зберігається в доньки Нелі у Дрогобичі та Квітослави у Моршині. Зокрема, «Прощання козака з дівчиною», «Пейзаж із березами» та кілька робіт на релігійну тематику. Найбільше вона намалювала плащаниць – понад двадцять, дві з них – для лішнянської церкви.


Свого часу вона трохи опікувалася братом Романом, 1935 р.н. Після того, як той під час армійської служби в Німеччині одружився із росіянкою із Свердловська, яка працювала там за наймом геологом, сімейні зв’язки припинилися. Такий факт розвів його з родиною.


Ольга в силу обставин задля дітей робила, здавалося б, неможливе.


Її донька Квітослава марила стати вчителькою математики. Для цього в 1960 році вступає до Дрогобицького педінституту. Та безуспішно. Наступного року – у Львівський університет. І знову невдача. Всюди на заваді була батькова репутація «служителя культу». Так тоді величали священиків. Тоді Квітослава в анкеті вписала, що батько тимчасово не працює, а мати викладає в музичній школі. Задля безпеки й паперової достовірності мати Квітослави вступила у Дрогобицьку вечірню школу для дорослих, у якій директорував Гадяк. Після її закінчення продовжила навчання у Дрогобицькому музичному училищі. Водночас працювала в Старосамбірській музичній школі, де викладала клас фортепіано.

 

Ось так, проживаючи в Лішні, працювала далеко від хати. Але КГБ не спало, на директора музучилища чинили тиск, що вчиться «попадя». Тому Ольга покинула цей заклад і поновила навчання аж у Тернопільському училищі, яке закінчила 1968 року.


За всі біди, яких вона та рідні зазнали від радянської влади, дуже її ненавиділа. Згодом влаштувалася на роботу у Трускавецьку музичну школу, в якій пропрацювала аж до виходу на пенсію в 1979 році.

 

Треба відзначити цікавий факт у її житті. У 1976 р. вона закінчила курси водіїв, купила легковика і стала першою жінкою в Лішні за кермом автомобіля.


За згадкою доньки Квітослави, мама була дуже енергійною та педантною людиною. Будь-яку роботу виконувала акуратно, чітко і вчасно. Ще в 1950-ті роки вона закінчила дворічні курси крою та шиття, могла працювати закрійником, «обшивала» сім’ю, знайомих і колег. Була фаховим модельєром.


Її художня спадщина, особливо на релігійну тематику, розпорошена по всій Львівській області. Багато образів Ольги Линди є в хатах мешканців Лішні. Її музичні акорди навічно замовкли 27 травня 2003 року.

 

Похована на цвинтарі в Лішні.

 

Петро СОВ’ЯК



Создан 28 мар 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
бесплатный счетчик