Після невдалої для австрійської армії Галицької операції, яка відбувалася впродовж п”ятого серпня – 13 вересня 1914 р., в околицях Дрогобича лінія фронту серйозно змінилася, позаяк австрійські війська стали розпорошеними, частина відступила до села  Лішня і направлялися в напрямку до Карпат, а частина разом із підрозділами Українських січових стрільців до Борислава в напрямку на село  Кропивник. Разом з іншими частинами генерала Людендорфа українські січовики на лінії Самбір – Комарно – Дрогобич тримали оборону проти Третього (Кавказького) корпусу Восьмої  російської армії генерала Олексія Брусилова, що наступали в напрямку Самбір – Перемишль.


Шостого вересня в Дрогобичі розпочалася масова евакуація з міста. Докладний опис цієї евакуації нещодавно вдалося віднайти в особистому архіві дрогобицького судового канцеляриста, поляка Валеріана Уліцкого (згодом був убитий радянськими спецслужбами у Катині). Паніка, яка охопила місто в останні хвилини була неймовірною, бо армія генерала Олексія Каледіна вже минула лінію Стрия. Люди не встигали на останній потяг, який вирушав з центрального вокзалу в напрямку на Дорожів – Самбір – Перемишль – Краків.


Із мемуарів російського генерала Ернеста Георгієвича фон Валя, який від 14 травня 1914 р. був призначений старшим ад’ютантом відділу генерального квартирмейстера штабу 11-й армії Російської імперії, дізнаємося про серйозний маневр кінної кавалерії генерала О. Каледіна в околицях Дрогобича, який властиво й пришвидшив час окупації міста. Незважаючи на те, що генерал був невдоволений рішенням командування підпорядкувати його сили наказам генерала Афанасія Цурикова, О. Каледін, у зв’язку із загостренням військової ситуації, все ж ревно виконував окупаційні плани керівництва. Як виявилося в часі 14 – 15 вересня Українські січові стрільці поволі відступали до Карпат, цим скористався О. Каледін, який віддав наказ кінноті просуватися в напрямку на Дрогобич з метою ліквідації можливого ворожого обходу з крайнього лівого флангу фронту. Причиною маневру було те, що зведена кавказька дивізія генерала-лейтенанта Олександра Павлова змушена була відступати до Підбужа. Відтак генерал О. Каледін повинен був швидкими темпами вступити в Дрогобич, що й сталося, за офіційною версією під ранок 16 вересня, позаяк залишки фронтової лінії у Верхніх Гаях остаточно були прорвані. Варто зазначити, що час окупації міста 16 вересня є неточним, адже на той час армія О. Каледіна давно перейшла  Дністер. Вважаємо, що Дрогобич був захоплений перед 10 вересня різними частинами російської армії: кінною дивізією О. Каледіна та чотирма  полками донського козацького кінно-артилерійського дивізіону і туркестанської кінно-гірської батареї генерал-майора Олександра Багалдина. Безпосередньо 16 вересня 1914 р. в Дрогобичі було офіційно запроваджено окупаційну владу і адміністрацію, а 19 вересня у дію вводилася постанова воєнного генерал-губернатора Галичини графа Бобринського, яка була видана у Львові стосовно нових порядків в стосунку окупації краю.


Також відомо, що в околицях Дрогобича бої велися з перемінним успіхом принаймні до кінця жовтня 1914 р. Наприклад, у згаданих мемуарах зберігся докладний опис серйозної сутички між ахтирськими гусарами кінноти О. Каледіна та австрійською кавалерійською дивізією, яка відбувалася 6 жовтня 1914 р. на пагорбі в селі  Нагуєвичі, де в цей час також перебувала і третя група командира УСС  Степана Шухевича. Вочевидь невеликі контрнаступальні операції під Нагуєвичами були зумовлені прагненням австрійського командуванням відвоювати Дрогобич в найближчий час, оскільки під час евакуації був законсервований і зупинений стратегічний об’єкт – нафтопереробна рафінерія «Galicia», яку сподівалися відвоювати, як найшвидше.


Варто зазначити, що в жовтні 1914 курінь УСС під проводом С. Шухевича відзначився в боях за Борислав і південні околиці Дрогобича. В цей час Дрогобич, часто погодинно переходив із рук в руки. Є відомості, що 20 жовтня сотня І. Коссака на короткий час все ж здобула Дрогобич. Вдалося з’ясувати, що в числі цих підрозділів були як колишні випускники так і дійсні учні дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа І. В цілому, «Дрогобицька операція 1914 р.». зі боку російського командування позиціонувалася радше демонстрацією своєї військової сили. Хоча насправді бої за Борислав, Східницю, Кропивник і напрямок на Ісайю були більш затяжними для росіян через контрнаступи і відважні вилазки підрозділу УСС, який проявляв сейрозну боєздатність. Через це у Східниці було створено тимчасову ставку О. Каледіна, звідки безпосередньо віддавалися накази.


Важливі джерельні вістки про життя гімназії впродовж 1914 – 1916 рр. знаходимо на сторінках навчального звіту цієї установи, друкування яких було відновлено в 1917 р., тобто лише за 2 роки після визволення  Дрогобича австрійською армією.

На початку серпня 1914 р., в момент вибуху війни, кілька освітян з вчительського складу вступило до ц.-к. армії, а два професори та кілька десятків учнів увійшли до Польського легіону. Так само частина українських професорів та учнів вступила до лав легіону УСС. В звіті за 1914 – 1915 рр. було укладено рідкісний для історії нашого міста реєстр цих професорів та учнів з ґрунтовними уточненнями типів підрозділів, у яких освітяни проходили службу.


Таблиця № 1. Особовий склад професорів дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І, які мобілізувалися до австрійської армії у 1914 р.

№ п/п

Ім’я та прізвище вчителя

Посада в гімназії

Звання та підрозділ

Бойові відзнаки

Додаткові дані

1.

Чеслав Хобжинський

заступник вчителя

учасник від початку війни

2.

Людвік Фриштак

заступник вчителя

підпоручик 13-го польського піхотного легіону (ППЛ)

медаль «Signum laudis»

двічі поранений

3.

Едмунд Ґібчинський

заступник вчителя

учасник від початку війни

4.

Овадє Ґольдберґ

заступник вчителя

рядовий запасу 15-го ППЛ

5.

Євстахій Гамерський

заступник вчителя

однорічний мисливець при артилерії

учасник від початку війни

6.

Адольф Ямполлер

екзаменатор, заступник вчителя

підпоручик посполитого руху

учасник від початку війни

7.

Роберт Ловелл

асистент при навчанні малювання

солдат ППЛ

служив від початку серпня 1914 р. початку війни

8.

Ян Мидляж

вчитель

резервний рядовий запасного 16-го піхотного полку районної оборони

9.

Ян Новосельський

екзаменатор, заступник вчителя

хорунжий артилерії

учасник від початку війни; в березні 1915 р. потрапив у російський полон

10.

Генрик Пінкас

заступник вчителя

надпоручик 57-го ППЛ

учасник від початку війни

11.

Зигмунд Райс

професор

солдат ППЛ

вступив до армії у серпні 1914 р.

12.

Юзеф Врубель

професор

поручик 32-го піхотного посполитого руху

учасник від початку війни

13.

Францішек Заморський

вчитель

поручик 33-го піхотного посполитого руху

учасник від початку війни

 

Серед двох особистих справ вчителів гімназії, які збреглись до нашого часу з архіву гімназії є виняткова справа вчителя Францішека Заморського за якою можна реконструюати біографію та кар’єру педагогічної діяльності рядового вчителя в дрогобицькій гімназії до 1932 р. включно. Як виявилося Ф. Заморський народився 14 вересня 1874 р. в Тарнові в польській родині. Впродовж 1892 – 1895 рр. навчався у тарновській вчительській семінарії. 19 версеня 1900 р. Ф. Заморський проходив підвищення кваліфікації у краківській гімназії ІІІ ступеня. Впродовж 1900 – 1904 рр. він навчався у Краківському університеті на на філологічному відділі із поглибленим вивченням польської та німецької мови, де 18 листопада 1909 р. отримав диплом вчителя. Натомість педагогічна кар’єра Ф. Заморського розпочалася значно раніше, оскільки починаючи із 1896 р. він працював і різних приватних і державних гімназіях Кракова, і лише першого вересеня 1910 р. почав викладати в Дрогобичі. Таким чином в дрогобицькій гімназії часто працювали вчителі, які перед тим проходили серйозний вишкіл у передових гімназіях імперії. З початком війни, першого серпня 1914 р. Ф. Заморський добровільно мобілізувався у австрійську армію, в якій прослужив до першого вересня 1918 року,  й отримав звання підпоручника. В часі українсько-польської війни він так само добровільно продовжував виконувати свої обов’язки, тепер уже в польському війську (з 18.07.1920 до 17.11.1920).


Як бачимо, ще в серпні 1914 р. працівники та учні гімназії почали записуватися в різні підрозділи австрійської армії, серед яких також і в лави УСС. Незважаючи на певне політичне протистояння, яке вже назрівало в 1917 р. між поляками та українцями, дирекція все ж опублікувала списки всіх своїх учнів у тому числі і січових стрільців.


Таблиця № 2. Особовий склад учнів дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І,  які мобілізувалися до австрійської армії у 1914 рр.


Назва підрозділу

Імена та прізвища учнів

Легіон Українських Січових Стрільців

Іґнацій Харкавців, Іван Чаповський, Володимир Дуцько (Дучко?), Михайло Головей, Сабин (Євген) Ясеницький (3 сотня), Петро Яворський, Василь Коссак (1 сотня), Євстахій (Ілько) Кузан (5 сотня), Лука Луців (5 сотня), Іван Марків, Теодор Мартин, Михайло Матчак (5 сотня), Михайло Мінчак (5 сотня), Тимофій Робак, Михайло Стецюк (5 сотня), Євстахій Знак, Петро Знак

Польський Піхотний Легіон

Станіслав Берґер, Станіслав Бороньський, Людвік Бучинський, Юзеф Холева, Леопольд Холева, Адама Дуда, Антоні Дуда, Адам Ґалінський, Казимир Гайнош, Станіслав Янчалек, Станіслав Круль, Броніслав Кумор, Владислав Пєчко, Артур Шолленберґер, Владислав Тенча, Михайло Зєльонка

Інші частини австрійської армії

Хайм Анкер, Адам Арвай, Арон Бадіан, Михайло Банась, Саламон Баумґартен, Максиміліан Берґверк, Сало Берґверк, Самуель Блауанґ, Йоахім Білас, Абрагам Блох, Юзеф Блог, Володимир Борович, Альбін Бульфан, Антоні Харув, Владислав Хітри (Хитрий?), Владислав Цєлінський, Ян Чупкевич, Мєчислав Дангоффнер, Ян Данилишин, Юзеф Добровський, Генрик Дінстаґ, Адольф Дорнстраух, Бенямін Дорнстраух, Ян Дубик, Юзеф Думін, Кароль Дзюбка, Марцелі Еліясєвіч, Владислав Еліясєвіч, Олексій (Олекса) Фарима, Маркус Файєрштайн, Михайло Фрайт, Іван Франко, Казимир Фріц, Філіп Фухсберґ, Вільгельм Фухсберґ, Генрик Ґартенберґ, Саламон Ґассер, Леон Ґетрой, Мєчислав Ґінтер, Антоній Ґоткович, Леон Ґотліб, Озияш Ґотліб, Герман Грауер, Мєчислав Ґренік, Якуб Ґросфельд, Самсон Галламанн, Беріш Гальберштайн, Якуб Гальберштайн, Ісер Гальперн, Зигмунд Гальперн, Абрагам Гассман, Емануель Гаусер, Володимир Гаврилів, Юзеф Гайбер, Едмунд Гайбьерґ, Леопольд Гаймберґ, Натан Гаймер, Ізак Генефельд, Іван Геврик, Пайлет Горович, Зиґмунд Ірла, Микола Іваник, Зенон Янушке, Генрик Яноцький, Володимир Ярецький, Михайло Ярема, Еліаш Яворський, Мойсей Йосефсберґ, Самуель Йосефсберґ, Юзеф Качмарський, Еліаш Калічак, Герман Каммерманн, Кароль Кавецький, Вітольд Келлер, Євстахій Клось, Владислав Кордек, Абе Корнблюг, Ян Ковалюв (Іван Ковалів?), Станіслав Ковалюв (Ковалів?), Бенямін Катарба, Юліуш Козолубський, Давід Крайсберґ, Мойсей Крайсберґ, Михайло Ляхович, Юзеф Ліндер, Герш Ліппнер, Петро Лех, Генрик Льовенберґ, Макс Лювенберґ, Василь Лемех, Теодор Логін, Петро Лучечка, Ян Мачек, Кароль Мачек, Мартин Мазур, Давід Метаномський, Корнель Метаномський, Антоній Меджицький (Модрицький), Тадеуш Міґельський, Александр Млинкевич, Леон Морскій, Тадеуш Намачинський, Микола Нємилович (Німилович), Якуб Оберлендер, Віктор Осмакевич, Здіслав Полівчак, Бенямін Раббах, Мар’ян Рехнер, Макс Райхман, Леон Рінґель, Шає Рот, Ізраель Ротенберґ, Юліуш Рудерманн, Герман Сандіґ, Йонаш Шурмахер, Матес Шрайєр, Матес Шварц, Юзеф Сікора, Микола Сов’як, Стефан Стецик, Юзеф Стоєр (Штоєр?), Йонаш Стіль (Штіль?), Михайло Стоцький, Адам Стоффер, Францішек Струс, Леон Струтинський, Олексій Сусюк, Юзеф Шандровський, Володимир Шипайло, Францішек Шледзьона, Еліаш Снятиньський, Хайм Табак, Мойсей Табак, Нафтале Табак, Якуб Танненбайм, Гієронім Тхужельський, Абрагам Тайтельбаум, Маурицій Тайтельбаум, Нуссен Теппер, Валерій Томашек, Мєчислав Турнгайм, Юзеф Уленєцький, Казимир Урбанович, Генрик Вальд, Герман Валь, Саламон, Ваґман, Мєчислав Васілевський, Дмитро Ваврик, Михайло Ваврик, Станіслав Важний, Самуель Вайс, Кароль Вернер, Василь Веселий, Володимир Веселовський, Герман Віксель, Леон Вінтер, Михайло Радевич-Винницький, Стефан Радевич-Винницький, Станіслав Вішньовський, Йосиф Войтович, Іван Вовк, Едвард Зуцкерберґ, Ґжеґож Зимин, Владислав Жук

 

В період шкільного 1914 – 1915 н. р., через окупацію Дрогобича російськими військами, навчання не могло відбуватися. Перші офіційні патрулі російської армії, які прибули в Дрогобич 16 вересня 1914 р. не заподіяли жодної шкоди гімназії. Проте, через кілька днів присутність окупантів далася в знаки. Після того, як 20 вересня відділ козаків був розквартирований в приміщенні гімназії, військові почали варварськи нищити матеріальні цінності закладу: було знищено обладнання для навчання в кабінетах, канцелярське знаряддя в кабінеті директора Й. Староміського тощо. Після цього професори гімназії – доктор, завідувач українською бібліотекою Володимир Більчак та професор, вчитель латинської мови Юзеф Шабовський відправилися із скаргами до полковника донського козацького корпусу Дмитра Сазонова (з 23.09.1915 р. – генерал-майор, згодом учасник білого руху). Полковник особисто відвідав гімназію, після чого віддав наказ козакам не тільки припинити будь-який розбій в будинку і на його подвір’ї, але й оголосив заклад в статусі його особистої опіки. Одначе рядові козаки, відходячи з будинку, як зазначалося у звіті «з ненависті» вчинили ще більший розбій, а ніж раніше. Після цих подій в місті запанував спокій, що дозволило впорядкувати гімназійну канцелярію директора, а 4 професори, які залишилися в Дрогобичі – греко -католицький священик Поліект Кміт, професор Іван Нємцов, Володимир Більчак та професор Юзеф Шабовський почали відновлювати та організовувати роботу з гімназійною молоддю.

До кінця жовтня 1914 р. спрощена програма навчання в гімназії не могла відновитись через те, що в околичних селах в напрямку до Самбора відбувались періодичні сутички із підрозділами УСС. Під час окупації почесним російським старостою було призначено – Рапота, який на початку жовтня погодився на поновлення навчання в гімназії. 15 жовтня дирекція розпочала вступний запис та урочисту конференцію, під час якої до міста, з тилу, раптово зайшов австрійський патруль. Кілька днів перед цими подіями староста Рапота змушений був тікати із дрібними підрозділами до Тустанович, позаяк ставка генерала О. Каледіна була у Східниці. 21 жовтня розпочався ІІ контрнаступ російських частин на Дрогобич, під час якого у місто вступив так зв. «карний відділ», який складався виключно із донських козаків.


В часі другого взяття Дрогобича у місті відбувалися свавілля зі сторони донського козацтва, яке масово грабувало багаті крамниці єврейських купців, серед них навіть було спалено будинок і крамницю батька Бруно Шульца – Якуба, який на той час вже встиг евакуюватися до Відня. Ці події свого часу відобразив у своїх рисунках відомий польський художник, дрогобичанин Фелікс Ляхович. Як зазначалося у звіті гімназії: «цілий тиждень козаки палили міські будинки, нищили магазини, грабували людей на вулицях, нищили приватні помешкання».


21 жовтня гімназія ім. Франца Йосифа І теж переживала подібний стан. В будинку гімназії було розквартировано підрозділи російських жовнірів, які вчинили особливий погром: «практично повністю знищили кабінет фізики та натуральної історії, розбивали скляні прилади, палили книги з бібліотек, а також пошкодили чимало іншого інвентаря». Згадані раніше професори вкотре звернулися по допомогу до офіцерів, проте, окрім обіцянок вже ніяких наказів не віддавалося. Погроми в гімназії тривали до грудня 1914 р., допоки окупаційна влада не розпорядилася розмістити у кількох залах гімназійного будинку Доброчинний Комітет, що поклало край розбоям.


В цілому за час окупації 1914 – 1915 рр. найбільше постраждали фонди бібліотек, архіву та кабінетів гімназії:


1. у вчительській бібліотеці було знищено 568 справ у 623 томах загальною вартістю 2 100 корон;


2. у польській бібліотеці, яка до війни налічувала 2 191 справу в 2 974 томах, було знищено 147 справ у 183 томах; було пошкоджено і спалено чимало книг, що в цілому складало вартість у 1 500 корон;


3. українська бібліотека, яка нараховувала 1 000 томів, вартістю 2 500 корон була повністю знищена, що свідчить про антиукраїнський характер російської окупаційної влади;


4. у німецькій бібліотеці, яка налічувала 707 справ у 1 137 томах, було знищено 521 справу (821 том), вартістю 2 000 корон;


5. у бібліотеці для вбогих учнів, яка налічувала 1 293 книги – 715 було знищено на загальну вартість 2 000 корон;


6. кабінет фізики було повністю розгромлено, а загальна вартість збитків складала 30 000 корон;


7. природничий кабінет поніс втрат на суму 20 000 корон;


8. у кабінеті малювання в якому зберігалося 3 000 малюнків, половину було знищено на суму 1 000 корон;


9. в кабінеті географії, де зберігалося 342 твори мистецтва та муляжів – 162 було знищено на суму 3 000 корон;


10. музейну нумізматичну колекцію гімназії вартістю 300 корон було викрадено;


11. обладнання гімнастичного залу було знищено на суму 2 768 корон 80 галлерів;


12. повністю знищено обладнання для ігор та забав на загальну суму 955 корон 20 галлерів;


13. комплекти шкільних підручників із вчительських шаф знищено на суму 305 корон;


14. музичні інструменти були знищені на суму 2 070 корон;


15. обладнання фотографічного гуртка знищено на суму 800 корон;


16. вартість знищеного навчального обладнання (лавки, парти тощо) складала 17 718 корон.


Таким чином загальні збитки гімназії складали 88 717 корон, що в наступний 1915 – 1916 рр., аж ніяк не дозволяло керівництву швидко закупити необхідне, позаяк бюджет у гімназії був обмежений воєнним часом. Надмірне варварство росіян в стосунку книг, які зберігалися в гімназії цілком відповідало 4-му («забороняється продаж у книжкових магазинах і кіосках, а також видача для читання з бібліотек на російській мові і «малорусском наречіи», які видані не в межах Російської імперії. Всі ці книги повинні бути складені в окремому місці за вказівкою місцевої влади») та 5-му («заборонялося продавати та видавати для читання бібліотечні книги написані іншою мовою чи мовними діалектами окрім російського, а також тих книжок, тексти яких мали ворожий характер по відношенню до російської влади і російського народу») параграфам постанови графа Бобринського від 19 вересня 1914 р.. Друкування іншомовних видань теж заборонялося, у зв’язку із чим щорічні звіти гімназії в часі окупації перестали друкувати. Порушення цієї постанови передбачало 3 місяці тюрми або штраф у розмірі 3 000 крб.


14 травня 1915 р. австрійські війська увійшли до Дрогобича, що сприяло відродженню гімназії, хоча в цей же день кілька десятків учнів пройшли мобілізацію (відновлення адміністрації відбувалося до 26 травня). В серпні 1915 р. учні, які брали участь у легіонах австрійської армії, отримали можливість скласти літні екзамени. На початку вересня 1915 р. з евакуації в Дрогобич повернулася основна частина професорсько-викладацького складу, силами якого було повністю відновлено навчання.


Навчальний 1915/1916 рік розпочався 1 вересня урочистою літургією, яка відправлялася у парафіяльному костьолі Св. Ворфоломея. В цей час записалося 639 учнів стаціонарної форми та 62 приватної, яких було розподілено у першому півріччі на 17 відділень, а в другому на 19.  Не очікуючи напливу такої кількості молоді, дирекція немала можливості розмістити учнів у будинку гімназії, у зв’язку із чим було орендовано чотири  навчальні зали у польській бурсі імені  Адама Міцкевича.


Дев'ятого вересня, а згодом і 19 листопада 1915 року учні та вчителі гімназії організовували урочистість приурочені вшануванню пам’яті дружини цісаря Елізабет.


Екзаменаційна комісія розпочала свою роботу одразу із відновленням процесу навчання, і впродовж 21, 22 та 23 вересня 1915 р. провела письмовий екзамен для учнів, які не змогли раніше скласти іспити.


У звіті гімназії дирекція повідомила, що їй невідомо докладно про місця перебування своїх вчителів та учнів під час війни, а про деяких вчителів інформація була взагалі відсутня через зникнення без вісти або у зв’язку з перебуванням на далеких фронтах. Таким чином, керівництво намагалося нагромадити якомога більше відомостей про долі своїх випускників, учнів та професорів.

Навіть під час відновлення навчання серед учнів гімназії завжди були добровольці, які посеред року мобілізовувалися до армії. Скажімо, впродовж навчального 1915 – 1916 р. до армії вступило чимало учнів V – VII класів.


Таблиця № 3. Особовий склад учнів дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І,  які мобілізувалися до австрійської армії упродовж 1915 – 1916 рр.


п/п

Ім’я та прізвище учня

клас

1.

Тадеуш Заячковський

V

2.

Юзеф Войтович

3.

Стефан Ракочи

4.

Казимир Лев

5.

Тадеуш СмольницькийФабіан Пехтольд

VІа

6.

Ісаак Нойбауер

VІа

7.

Рафаель Маґер

VІа

8.

Озияж Гельзер

VІа

9.

Адольф Арцт

VІІ

10.

Леон Ґрауер

VІІ

11.

Нахман Гіршгаут

VІІ

12.

Мордхе Йосефсберґ

VІІ

13.

Ізреєль Шайнер

VІІ

14.

Мечислав Сольчак

VІІ

15.

Кароль Домадзєрський

VІІІ

16.

Вольф Еренфельд

VІІІ

17.

Станіслав Шайна

VІІІ

 

Після визволення Дрогобича дирекція гімназії змушена була кардинально реорганізувати професорсько-викладацький колектив, оскільки, значна його частина брала участь у війні, а частина ще не повернулася з еміграції. Директором гімназії продовжував залишатися Й. Староміський, який тоді вже мав VI педагогічний ранг, а також був обраний заступником керівника ц.-к. Окружної шкільної ради. Більшу частину 1914 –1915 шкільного року він перебував на еміграції в Празі, де керував ІІ-ма науковими курсами, а також управляв ц.-к. екзаменаційною комісією.


Поряд із директором влітку 1915 р. навчання організовували 45 вчителів з них 29 – сталих вчителів та 25 вчителів – на заміні, які приступили до виконання своїх педагогічних обов’язків з листопада 1915 р., оскільки значна частина вчителів перебувала досі в евакуації.


Як бачимо, під час війни частина вчителів продовжувала свою педагогічну кар’єру в евакуації: хто в екзаменаційних комісіях, а хто в наукових курсах, і лише кілька вчителів залишилося в Дрогобичі. Після визволення міста, очевидним став брак вчителів (дехто ще не вернувся із фронту чи евакуації), через що шкільна управа перевела до дрогобицької гімназії вчителів із інших гімназій королівства Галичини і Лодомерії, при цьому не завжди ці вчителі мали відповідну категорію. У зв’язку із браком вчителів з навчальних планів дрогобицької гімназії було знято викладання надобов’язкових предметів.


Впродовж 1914 – 1916 рр. в гімназії продовжував працювати допоміжний персонал, серед них обов’язки терціана виконував Адам Стоффел, який під час російської окупації залишався в Дрогобичі, а також помічники терціана Теодор Параняк та Станіслав Шпак.


В зв’язку із воєнними діями, чимало викладачів було переведено до інших навчальних закладів, скажімо: С. Яремко до філії дрогобицької ц.-к. гімназії у Самборі (з 23.09.1915 р.), Я. Калафарський – ц.-к. гімназії в Теребовлі (з 29.07.1914 р.), Т. Клінґ – ц.-к. гімназії в Самборі (29.07.1915 р.), др. А.Коллер – ц.-к. гімназії в Ланьцуті (пд.-сх. Польща, 20.07.1914 р.), М. Міршевський – ц.-к. гімназії в Самборі (17.09.1915 р.), Ю. Срочинський – ц.-к. гімназії в Станіславові (31.03.1916 р.). Після цього директор Й. Староміський відправив запит до шкільної управи, з проханням оновити викладацький колектив, у зв’язку із чим до Дрогобича було направлено: Т. Ербена – з ц.-к. гімназії в Станіславові (26.01.1916 р.), Р. Галука – ц.-к. гімназії в Бережанах (5.02.1916 р.), Л. Яворського – ц.-к. жіночої семінарії в Бережанах (19.09.1915 р.), о. М. Каровця – монастиря оо. Василіян (7.10.1915 р.), др. Ю. Кретца – ц.-к. гімназії в Золочеві (17.09.1915 р.), М. Міршевського – ц.-к. гімназії в Самборі (28.07.1914 р.), В. Мороню – ц.-к. гімназії  в Бучачі (23.09.1915 р.), Я. Мидляжа – ц.-к. реальної гімназії в Ланцуті (16.08.1914 р.), кандидата учительського стану В. Неділю (26.11.1915 р.), Ю. Срочинського – ц.-к. гімназії  в Станіславові (25.10.1915 р.), Е. Шлінґлера – ц.-к. гімназії  в Кам’янці-Струмилевій (28.07.1914 р.) та кандидата вчительського стану Я. Стінцінґа (12.09.1915 р.).

Водночас у навчальному відрядженні перебували Ю. Брашка (м. Біла, 11.09.1915 р.), Т. Ербен (27.05.1916 р.), Ю. Ковальчик (Закопане, 23.09.1916 р.) та В. Жарнецький (20.01.1916 р.).

Значна частина викладачів гімназії отримали поновлення контрактів на п’ятирічний термін, зокрема: Й. Староміський, др. В. Бірчак, А. Бродницький, Т. Єдлінський (6.10.1915 р. призначений помічником директора), о. П. Кміт (30.04.1916 р.), Ю. Ковальчик (27.04.1916 р.), Я. Мидляж (7.07.1915 р.), Я. Нємцов (25.09.1915 р.), А. Оґнєвський (15.07.1915 р.), З. Райс (27.02.1916 р.), Ю. Шабовський (10.01.1916 р.), кс. В. Точек (18.01.1916 р.) та Ф. Заморський (27.10.1915 р.).


Впродовж 1915 – 1916 навчального року було відновлено викладання основних навчальних дисциплін, яке проводилося, як в стінах гімназії, так і в приватній формі. Курси польської, німецької, грецької та української мов викладалися у 5 – 8 класах, латинської – 3 – 8 класах. Наприклад, на лекційних уроках української мови учні 5-х класів вивчали найважливіші староруські твори Х – ХІІІ ст., які були доступні у хрестоматії під редакцією д-ра Пачовського. В цьому ж класі учні вивчали твори І. Франка – «Захар Беркут», О. Маковея – «Ярошенко», Г. Квітки – «Солдацький портрет» та ін. В 6-му класі учні вивчали історію української літератури ХІІІ – XVIII ст., а також твори І. Левицького – «Микола Джеря», Б. Грінченка «Сонячний промінь», твори М. Костомарова та ін. В старших класах учні аналізували твори Т. Шевченка, І. Франка, О. Колесси, М. Коцюбинського, В. Стефаника та ін.


Під час письмових уроків практикувалися творчі роботи учнів. Наприклад, у першому півріччі учні п”ятихх класів мали виконувати завдання на теми: «Один епізод з війни» (на основі особистих спостережень), «Похвала Іларіона князю Володимиру». Практикувалися завдання, у яких учень мав перекласти і розтлумачити тексти «Слова о Полку Ігоровім». У 6-му класі учні аналізували концепцію творів І. Вишенського, характеризували історичні портрети з козацької еліти (І. Сірка), значення твору І. Котляревського – «Енеїда» та ін.


Цікаво, що програма сьомого класу реальним джерелом для творчості ставила нещодавні події, які сколихнули Дрогобич в часі війни, відтак одне із творчих завдань цілком правомірно мало назву «Травень 1915 р. в Дрогобичі».


У другому півріччі творчі завдання учнів так само могли торкатися, як краєзнавчої так і загальноукраїнської тематики. Наприклад, у п”ятому класі поширеною була тема «Торговий день в Дрогобичі», у шостому  – «Школи на Україні в XVII віці», в сьомому – «Суспільні, політичні й літературні відносини на Україні в XVIII віці». Архів цих робіт,  , не зберігся до нашого часу.

Учні восьмого класу аналізували впливи панславізму на українську літературу в першій половині ХІХ ст., а також реакцію письменників проти кріпацтва в цей же час.


Як бачимо в гімназії приділялася серйозна увага вивченню української мови, літератури та культури в цілому, що серйозно впливало на формування національного світогляду українських учнів, за яким зберігалося дієве право пізнання власної культури, подібно до поляків, німців та євреїв. Варто зауважити, що на відміну від історії, яка в основному в державних гімназіях мала проімперський характер, уроки української мови та гр.-кат. катехізису були єдиним джерелом для виховання українських патріотів.


Через перебування асистента Р. Ловвелля на війні у гімназії впродовж 1915 – 1918 рр. уроки малювання не проводилися. Водночас у зв’язку із тим, що козацькі загони російської армії під час окупації знищили спортивний зал гімназії, уроки гімнастики проводилися в центральному холі головного будинку гімназії, який знаходився на першому поверсі або в одному із великих класів.

Викладання фізичної культури проводилася із частими перервами, оскільки після визволення міста погіршилась погода, особливо в зимовий період, коли заняття не могли проводитися на вулиці. Так само на довший час було відмінено проведення навчальних ігор та забав, адже в часі окупації більшість приладдя було пограбовано російськими військами. У зв’язку із цим було розширено програму плавання, яка в теплі пори року забезпечувалася в басейнах «natruskowych» збудованих ще в ХІХ ст. по вул. Трускавецькій бургомістром і пекарем Яном Нєвядомським, а також в басейні, який залишився у парку головного будинку гімназії (між сучасним корпусом філфаку та головним корпусом ДДПУ ім. І. Франка). Останній був змурований ще до 1850 р. для кадетів військового навчального закладу, який тут знаходився (перед утворенням гімназії у Дрогобичі у 1858 р. в приміщені сучасного філологічного факультету знаходилась військова школа для хлопців, яка була збудована силами бургомістра Іґнація Домініка Нєвядомського у 1846 р., і яка проіснувала до 1954 р. під офіційною назвою «Militär-Knaben-Erzlehungs-Haus»). Вчителі дозволяли учням купатися по 5 чоловік у групі, для кращого контрою за вправами та безпекою. Зауважимо, що з дозволу дирекції учні могли користуватися цими басейнами навіть у вільний від навчання час.


Вчителі, які забезпечували фізичне виховання учнів навіть у часі війни, намагалися організовувати туристичні мандрівки краєзнавчого характеру.  Одна із таких відбулася другого вересня 1915 р., згідно з розпорядженням міністерства.


В середовищі гімназії продовжували розвиватися скаутівські організації, які мали особливе значення для підготовки сильної молоді, яка була потенційним джерелом для поповнення австрійської армії. Після російської окупації чисельність скаутівської молоді гімназії значно скоротилася. Проте вона зуміла реорганізувати свою роботу в числі 1 дружини. Наприклад, 29 вересня 1915 р. скаутівські робота гімназії виконувалася під керівництвом коменданта скаутів професора Мечислава Павловського, який організував дружну учнів чисельністю 14 осіб. Діяльність скаутівської організації переживала серйозну кризу, оскільки її фінансування базувалося виключно на членських внесках, які витрачалися виключно на організацію зібрань присвячених теоретично-виховній роботі для посилення «ducha skautowego». В березні 1915 р. гімназійна скаутівська дружина Дрогобича разом із скаутівською дружиною Самбора організували злет в одному із лісів на межі двох повітів, де було організовано тимчасовий табір для вишколу.


Як і раніше в гімназії діяв восьмикласний поділ по три окремі класи – а, б, ц, що в цілому становило 24 класи. У зв’язку із збільшенням кількості учнів у 1915/1916 н. р., окружна шкільна рада так само відновила свою діяльність, розпочавши системне ствердження своїх розпоряджень та наказів. 17 липня 1915 р. було видано спеціальний наказ, яким регулювався екзаменаційний процес для тих учнів, які перебували у війську, чи бажали до нього вступити.

19 липня 1915 р. гімназія зорганізувала посвяту шкільної молоді, а 12 серпня цього ж року було стверджено указ про проведення урочистостей на честь дня народження цісаря Франца Йосифа І.

Святкування відбувалося четвертого жовтня 1915 р.


Формування нових класів відбувалося в гімназії 31 серпня 1915 р., після чого 1 вересня було скликано збори батьків та опікунів, які зобов’язувалися наглядати за практичною роботою учнів.

14 вересня 1915 р. вийшов особливий наказ шкільної ради № L 224/Pr., згідно якого у кожному класі мало знаходитися зображення цісаря, а кожен учень повинен був знати гімн Австро-Угорської імперії.


Незважаючи на скрутні часи, шкільна рада стимулювала дирекцію гімназії до впорядкування навчальних класів та дисциплін пов’язаних із обробкою металу.


П”ятого та шостого  жовтня 1915 року  екзаменаційна комісія, у якій головував директор Й. Староміський, провела усний екзамен зрілості.


Особливий акцент у вихованні молоді зосереджувався на релігійному вихованні покоління. Наприклад, 14 жовтня всі учні християни в обов’язковому порядку були залучені до здійснення Тайни Сповіді. Вважалося, що сповідь є запорукою не тільки вдалого виховного процесу, але й моральним обов’язком кожного учня який готувався до екзаменів в кінці півріччя.


Водночас дирекція намагалася виховувати історичну пам’ять учнів про подвиги їхніх товаришів та професорів під час буремних 1914 – 1915 рр. Наприклад, 23 листопада 1915 р. відбулася жалобна панахида за упокій душ убитих учнів і професорів гімназії, які полягли на полі бою.


28 листопада 1915 р. шкільна рада ствердила розпорядження згідно якого гімназія мала організувати святкування 67-х роковин сходження на престол Франца Йосифа І, яке призначалося хоч і на 2 грудня 1915 р., проте з різних причин було перенесено на 16 грудня.


Особливо суворим виявилося розпорядження шкільної управи № L 11783, від 16 грудня 1915 р., згідно з яким керівництво дрогобицької гімназії зобов’язувалося перевіряти молитовники учнів Мойсеєвої віри, мовляв, «чи вони не містять молитов за російського царя». Це свідчить про наявність певних симпатій до російської окупаційної влади, які побутували в єврейській національній громаді Дрогобича.


Перше півріччя завершилося в гімназії 15 лютого 1916 р. Тоді відбулася святкова літургія і вручення піврічних свідоцтв про успішність. Цього ж дня офіційно розпочиналося друге півріччя.

Через пожвавлення військових дій в Галичині, дев’ятого лютого 1916 р. шкільна управа зобов’язала керівництво гімназії організовувати щотижневі внески учнів на потреби Червоного Хреста, а 26 березня цього ж року було організовано збори учнів, які входили до складу Товариства Червоного Хреста.


28 березня 1916 р. керівництво гімназії уклало список імен та прізвищ учнів, які відзначилися під час боїв хоробрістю або ж загинули, за, що шкільна рада мала винести свої почесні нагороди і подяки.


У зв’язку із частими викупами з полону австрійських військовополених та збільшення потреб армії шкільна управа часто видавала накази згідно, яких учні залучалися до зборів золота, синку і олова.


Водночас в 1915 – 1916 навчальному році дирекція гімназії намагалася організувати певні фундації для підтримування убогих учнів, касові рахунки яких поповнювалися шляхом добровільних пожертвувань, під час записів до гімназії нових учнів, від приватних фірм та меценатів, фундації «Jachnewiczówny», а також відсотків отриманих від фундації «ім. директора Й. Староміського». Наприклад, упродовж 1914 – 1916 рр. бюджет фундації убогих учнів гімназії складав 1 703 корони 17 галлерів, а сума витрат витрачених на книги, лікування, утримання, вбрання та таксові оплати становила – 936 корон 10 галлерів. Тобто на 1917 р. було заощаджено 767 корон 07 галлерів.


Керівництво гімназії імені Франца Йосифа І особливого значення надавало благодійницькій діяльності, що було одним із пріоритетних функцій навчального закладу. Невипадково, в структурі гімназії діяло дві додаткові інституції: «Польська бурса імені  Адама Міцкевича» та Товариство «Бурса Святого Івана Хрестителя». Перша була створена силами дрогобицьких міщан виключно для польської молоді, яка сповідувала римо-католицизм. Видатки на утримання цієї бурси покривалися за рахунок дуже низьких оплат вихованців бурси, членів-організаторів цього Товариства, а також добровільних пожертвувань з боку Високого Крайового сейму, ощадної каси, Авансового Товариства в Дрогобичі та Християнської громади в Бориславі. Головою уряду цієї бурси був Й. Староміський, префектом – С. Карвовський, а його заступником С. Шафаж. Впродовж 1915 – 1916 н. р. зібрання для виховання молоді, в числі якої було всього вісім учнів, відбувалися у чотирьох  класах головного гімназійного будинку, оскільки власне приміщення бурси було знищене в часі російської окупації.

Бурса Св. Івана Хрестителя була призначена для української греко-католицької молоді, яка впродовж 1915 – 1916 навчального року налічувала 13 учнів. Будинок української бурси знаходився по вул. Св. Івана, 22. Бурса мала свій окремий уряд: обовязки завідувача виконував професор В. Бірчак, економома – о. Василь Кункевич (навчав гр.-кат. катехизму у виділовій школі), префекта – о. Іван Горняткевич (навчав гр.-кат. катехизму у виділовій школі). Фінансування бурси здійснювалося в основному за рахунок оплати учнів, внесків членів цього Товариства, одноразових пожертв доброчинців, надходжень від Високого Крайового Сейму, Повітової ради, магістрату міста Дрогобича, християнської громади Борислава, Народного дому, а також коштів, які надходили від Авансового товариства. Діяльність цієї бурси відігравала особливе значення у вихованні патріотично налаштованої української молоді, яка буквально черех 2 роки долучилася до національно-визвольних змагань українського народу. В основному тут проводилася лектура з історії українського народу, історії української Церкви, української мови, часто викладалася політична історія, в тому числі й українських політичних партій.

Керівництво гімназії намагалася підтримувати традицію надання навчальних стипендії для учнів відмінників. Впродовж 1914 – 1916 н. р. річні стипендії отримали – Юліан Саварин (від народного скарбу), Мар҆ян Березовський (від фундації Польської бурси ім. Ігнація Крашевського), Роман Домбровський (від ц.-к. дирекції скарбу), Стефан Янкевич (від ц.-к. дирекції скарбу), Діонізій Саварин (від ц.-к. дирекції скарбу), Юзеф Іваник (від крайового відділу) та Іван Зуб (від фундації «Marynowskiego»).

До вересня 1914 р. в гімназії навчалося 807 учнів, натомість через те, що багато з них були в евакуації чи на війні, у 1915/1916 н. р. їхня кількість зменшилася до 622 учнів. В цей же період 62 учні записалися на форму приватного навчання. Ця тенденція не мінялася до 1918 р. Скажімо у ІІ півріччі 1916 р. кількість учнів зменшилася до 500 осіб. Під час російської окупації навчання гімназії проводилося в евакуації у формі наукових курсів, де навчався 81 учень (60 – у Відні, 3 – Білій, 3 – Берні, 5 – Ґраці, 1 – Остраві Моравській, 1 – Оломуньці, 1 – Празі, 3 – Градищу Венгерському, 4 – Закопаному).


В період 1915 – 1916 н. р. у гімназії навчалося 265 учнів з Дрогобича, 141 – з Дрогобицького повіту, 179 – з інших повітів Галичини, 7 – із Зх. Європи  та 1 – із іншої частини світу. З них 210 – сповідували римо-католицизм, 108 – греко-католицизм, 273 – Мойсеєву віру та 2 – євангельську. В стосунку мовного поділу, то 485 учнів вважало своєю рідною мовою польську, а 108 – українську.


В основному у гімназії в період 1914 – 1916 рр. вчилися діти урядників різних рангів (126), промисловців і ремісників (107), купців (104), робітників (7), рільників (57), греко-католицького духовенства (9), вчителів (10), офіцерів (2), нотаріусів, лікарів та адвокатів (5), приватних урядників та офіціалів (78), заробітчан (24), а також діти вдів (59) і цілковиті сироти (5).


Оплата за навчання у різних класах коливалася від 3 до 30 корон за одне півріччя, при цьому вона часто могла відтерміновуватися, а для сиріт обумовлювалася відповідними фундушевими дотаціями з каси сиріт. Починаючи з 1917 р., наказом директора Й. Староміського, оплату було зрівняно до суми 30 корон за одне півріччя.


15 квітня 1916 р. весь колектив учнів та професорів дрогобицької гімназії взяли участь у жалобній панахиді за упокій душі намісника Королівства Галичини та Лодомерії.


Впродовж 15 – 16 квітня 1916 р. дирекція залучила учнів обох обрядів до пасхальних реколекцій, а 17 квітня – до загальної сповіді.


Особливим острахом був насичений травень 1916 р., адже 1 травня відбувся переломний момент у ведені війни на східному фронті. Зокрема під Горлицями австрійська лінія оборони була прорвана російськими військами, через, що навчання було тимчасово припинено, а учні та вчителі взяли участь у молебному богослужінні в парафіяльному костьолі, під час якого співали «Te deum» та гімн народу. Щоправда, перемога австрійського війська посприяла тому, що вже через два дні навчання було відновлено, а впродовж 4 – 6 травня 1916 р. відбувалися письмові екзамени зрілості.


14 травня 1916 р. учні та викладачі гімназії взяли участь у грандіозному святі приуроченому відкриттю та посвяті пам’ятника «Рицар в зброї» на честь річниці визволення Дрогобича від російських окупантів та в пам’ять полеглим воякам під час цієї операції. Пам’ятник виготовив різьбяр (сницар), поручник австрійської армії Емерик Бак. На сьогодні ця подія стала полем для спеціального історичного дослідження, яке на грунті власного архіву провів краєзнавець Володимир Садовий.


По завершенню посвяти фундатори, родичі загиблих та учасники бойових дій вбивали в дерев’яну палю пам’ятника цвяхи на яких було викарбовано прізвища їх синів, які загинули в бою чи їхніх родин, які складали пожертви, або ж тих хто долучився до організації цього свята. Наприклад, серед інших було забито цвях із прізвищем «Дуда». Представники цієї польської  родини Адам Дуда і Антоній Дуда були учнями гімназії Франца Йосифа І, які воювали в числі ППЛ.


Після закінчення літніх екзаменів, на відміну від попередніх років учні не відправилися на літні вакації. 15 червня 1916 р. вони розпочали масштабний пошук та збирання каучуку для військових цілей.


1 липня 1916 р. було скликано загальні жалобні збори гімназії під час яких відбулася панахида за упокій душі цісаря Фердинанда. 3 липня відбулася загальноучнівська сповідь, а вже наступного дня – атестаційний екзамен. 15 липня 1916 р. було офіційно оголошено про завершення навчального року, що супроводжувалося загальним гімназійним богослужінням та врученням свідоцтв зрілості на підсумкових зборах.


Таблиця 5. Імена та прізвища учнів дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа І, які отримали свідоцтва зрілості в 1915/1916 навчальному році

№ п/п

Ім’я та прізвище учня (учениці)

Рік народження

Місце народження

1.

Михайло Дрогобицький

09.12.1894

Нагуєвичі

2.

Антоній Ґоткович

25.02.1896

Кобилянці

3.

Софія Гаймберґ (прив.)

13.04.1894

Дрогобич

4.

Самуель Гопфіндер

17.10.1896

Дрогобич

5.

Станіслав-Миколай Ловелль

05.12.1895

Чернігів

6.

Йосиф Павлишак

08.02.1896

Дрогобич

7.

Юзеф Шандровський

30.10.1896

Дрогобич

8.

Марія-Софія Швабовічова (прив.)

16.02.1895

Дрогобич

9.

Теофіл Татомир

04.08.1896

Опака

10.

Михайло Радевич-Винницький

20.03.1897

Копичинці

11.

Сима-Елька Бацкенрот (прив.)

20.12.1896

Меденичі

12.

Евгеніуш-Титус Хмьолек

09.06.1898

Дрогобич

13.

Рох-Мєчислав Хмьолек

01.01.1897

Дрогобич

14.

Роман-Стефан Ґонсьоровський

03.08.1896

Синява

15.

Лейб Ґетрой (прив.)

14.11.1893

Дрогобич

16.

Леон Ґотліб (прив.)

19.12.1897

Перемишль

17.

Мойсей Галлеманн

22.11.1898

Дрогобич

18.

Влад-Петро Клісецький (прив.)

01.08.1897

Ліск

19.

Алекс-Францішек Курек (з відзнакою)

14.09.1896

Самбір

20.

Людвік-Мар’ян Лішка

12.08.1897

Меденичі

21.

Вільгельм Мандельбаум

31.07.1898

Львів

22.

Зенон Нижанковський (екстерн.)

13.10.1897

Тернопіль

23.

Ярослава-Єлена Рудницька (прив.)

19.02.1896

Дрогобич

24.

Мойсей Шіффманн

06.01.1895

Дрогобич

25.

Мирослав-Александр Созанський

14.10.1898

Ісайї

26.

Роман Стояновський

25.08.1897

Дрогобич

27.

Ян Татарський

09.06.1898

Дрогобич

28.

Мойсей Бардах

31.08.1895

Дрогобич

29.

Кароль-Людвік Домадзєрський

24.11.1898

Східниця

30.

Вольф-Бер Еренфельд

20.01.1898

Східниця

31.

Адам-Юзеф-Аполінарій Ґалінський

07.12.1894

Дунаїв

32.

Генрик-Едвард Лерґетпорер

27.07.1897

Кросцєнка

33.

Станіслав-Казимир Шайна

06.07.1898

Дрогобич

34.

Марян-Адам Арвай

16.10.1896

Дрогобич

35.

Теодор Бориславський

18.02.1895

Тустановичі

36.

Гнат Харкавців

01.01.1895

Грушів

37.

Казимир-Рудольф Фрітц

11.03.1896

Дрогобич

38.

Якуб-Вольф Ґроссфельд

24.11.1896

Станіславів

39.

Мєчислав Ґюнтнер (Ґінтнер)

01.02.1897

Перемишль

40.

Михайло Головей

13.08.1894

Сілець

41.

Юліуш-Марцін Козолюбський

03.06.1897

Відень

42.

Тадеуш-Войцех Міґєльський

13.02.1893

Журавиця

43.

Михайло Мінчак

08.11.1894

Сілець

44.

Сруль-Бер Ротенберґ

28.05.1897

Рихтичі

45.

Натан Шайнфельд

28.05.1896

Ведмежа

46.

Нусен-Вольф Теппер

19.05.1897

Залокоть

47.

Марек-Лейб Вайтц

29.05.1896

Борислав

48.

Кароль-Юліуш Вернер

19.07.1897

Стрий

 

Таким чином інституційний розвиток дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І в часі першої Світової війни має два основних періоди:


1) 6 вересеня 1914 – 14 травня 1915 р., коли діяльність гімназії була практично паралізована, у зв’язку із тим, що більшість професорів та учнів перебували в евакуації, а основні навчальні фонди були серйозно пограбовані російськими солдатами;


2) після 14 травня 1915 р., коли внаслідок вдалих контрнаступальних операцій було відвойовано Дрогобич та відновлено австійську адміністрацію, в тому числі й адміністрацію гімназії на чолі з директором Й. Староміським, який зумів впродовж кількох тижнів відновити навчальний процес.

Стосовно концепції навчання, яка провадилася в гімназії впродовж 1915 – 1916 н. р., то вона цілком відповідала політичним амбіціям імперії Габсбургів, і будувалася з одного боку на принципі поліційного контролю за діяльністю національних меншин, а з іншого на їхніх відносно нерівномірних правах в культурному розвитку.


Внутрішні освітянські ініціативи дирекції з одного боку лобіювали розвиток українських та польських організацій в структурі гімназії, а з іншого позбавляли цього права єврейських учнів, хоча «рівноправність національних менших» відкрито відстоювалася директором Й. Староміським.


В свою чергу напередодні та в часі війни керівництво гімназії було особливо бюрократизоване і закрите для педагогічних реформ, яких все більше вимагала громадськість, зберігаючи до 1918 р. статус «фортеці педагогічного консерватизму», наповнюючи провінційний освітянський простір Дрогобича духом «старого австрійського стилю виховання».


Богдан ЛАЗОРАК, кандидат історичних наук, викладач кафедри всесвітньої історії історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка,


Тетяна ЛАЗОРАК,  магістр педагогічної освіти, викладач німецької мови та літератури кафедри моделювання та інформаційно-комунікативних технологій в економіці факультету менеджменту та маркетингу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.