Інтернет-газета ДРОГОБИЦЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО

У Швейцарії відійшов у вічність німець з українською душею Альбрехт Галоці

У Швейцарії у віці 79 років завершив свій земний шлях колишній житель міста Дрогобича Альбрехт Галоці, який 25 років життя він віддав викладацькій справі у Дрогобицькому державному педагогічному інституті імені Івана Франка



Сумна звістка долинула до Дрогобича з далекої Швейцарії, де напередодні Йордану завершив свій земний шлях колишній житель міста Котермака, Альбрехт Галоці. 25 років життя він віддав викладацькій справі у Дрогобицькому державному педагогічному інституті імені Івана Франка ( тепер –університет). Був заступником декана факультету іноземних мов.


Народився 1938 року у с. Усть-Чорна, нині Тячівський район, Закарпатська область. Чотири роки вчився у школі м. Рот (Німеччина), куди переїхала родина. У 1948 р. Галоці повернулися в Закарпаття. Альбрехт закінчив Уст-Чорнянську середню школу, відтак навчався в Одеському державному університеті ім. І. Мечникова на відділенні німецької мови. При розподілі молодих спеціалістів Галоці отримав скерування на роботу в Усть-Каменегорський державний будівельно-дорожний інститут у Казахстані. З січня 1963 р. до жовтня 1964 р. – служба в армії. Після демобілізації Альбрехт Галоці розпочав працювати у тодішньому Дрогобицькому державному педагогічному інституті імені Івана Франка.


У Дрогобичі та й далеко поза його межами нині проживає багато випускників, які мали щастя вчитися у Альбрехта Галоці. Про свого наставника відгукуються якнайкраще, оскільки належав до тих викладачів, які не просто запам’ятовуються назавжди, а стають символами. Саме таким беззаперечним авторитетом і натхненником для дрогобицького студентства факультету іноземних мов у 60-80 рр. минулого сторіччя був Альбрехт Галоці. Його викладацька методика виходила за традиційні канони.


«Він не тільки передав великий багаж знань, а й навчив правильно їх застосовувати. У вивченні іноземної мови настановляв прагнути фонетичної досконалості. Згодом ці навички стали базою професійній діяльності кожного з нас. Вирізнявся природною шляхетністю, глибокою інтелігентністю, влучною дотепністю. У цій особистості вимогливість поєднувалася з неймовірною добротою, яку він щедро проявляв до студентів. Суха теорія на його лекціях завжди майстерно була втілена у дійство з розподіленими ролями», – згадують незабутнього викладача колишні студенти, які вже самі нині перебувають на заслуженому відпочинку та мають власний багаторічний викладацький досвід.


Німець за національністю Альбрехт Галоці не просто шанував українську культуру, а й достеменно пізнав її, пишався своєю спорідненістю з духовним надбанням українського народу. Крім того, що досконало розмовляв українською літературною мовою, у товаристві відомого тенора Михайла Паночка та Дмитра Іванюка зачаровував виконанням народних пісень. У тривожний час радянської дійсності, коли за найменший натяк на національну атрибутику грозило суворе покарання, Альбрехт Галоці не боявся вдягати вишиванку. У ній викладач наприкінці 60-х років навіть зважився вийти на травневий парад. Національна символіка була в нього вдома. Гостей у своєму помешканні Галоці завжди підводив до настінного килима і загадував непросту загадку: серед багатьох зображень розгледіти контури тризуба України. Впоратися із завданням не вдавалося нікому. Лише після багатьох промахів з відгадками, господар відкривав інтригу. Варто відзначити, що було це в епоху, коли більшість українців уявлення не мала, як виглядає тризуб. Його українськість ніколи не виражалася пафосом чи велемовністю, а була внутрішньою частиною його духовної сутності.


Умів тонко відкривати прекрасне, як у людях, так і речах, підмічав його в непримітних дрібничках. Він був естетом, скурпульозом у всьому. Дуже любив квіти. Світло ця людина віддавала не лише у спілкуванні, а й у мовчанці.


Одружився Альбрехт Галоці з випускницею факультету іноземних мов, уродженкою Тернопільщини Марією. У щасливого подружжя народилося дві доньки.


Чорною стрічкою мережена доля Альбрехта Галоці. Він пережив втрату двох близьких людей. Спочатку в нього на очах трагічно загинула мати. У надто скорому часі за збігом злощасних обставин не стало 12-річної доньки Ірини.


1989 року знаний у Дрогобичі викладач перебрався за кордон, бо саме там знайшла вічний спочинок його молодша донька. Дівчинка випала з потяга під час однієї з мандрівок сім’ї Галоці до Німеччини. Перевезти в Україну тіло виявилося неможливо передовсім з фінансової причини. Батьки зважилися на важкий крок – похоронили доньку у німецькому місті Гайльддорфі, куди невдовзі переїхали на проживання з Дрогобича.


На новому місці Альбрехт Галоці продовжив займатися улюбленим заняттям – до виходу на пенсію викладав німецьку мову у школі для репатріантів. Не менш важливо, ніж знання мови, для тих, хто освоювався на чужині, було відчувати чиюсь прихильність поруч. Добродушною увагою Альбрехт Галоці не оминав нікого: допомагав новоприбулим емігрантам з роботою, з житлом, підтримував морально.


Не переривав зв’язку колишній дрогобичанин з рідним містом, постійно цікавився життям в університеті. З часу еміграції двічі приїжджав до Дрогобича. По-дитячому радів побаченням з давніми знайомими, відвідував могили приятелів, яких вже не застав у живих. Втім щоразу довгоочікувана радість від зустрічі з минулим була затьмарена гнітючими враженнями від змін, які поглинули колишній шарм Дрогобича. Пройнятий європейським ставленням до спадщини минулого, Альбрехт Галоці повертався до Німеччини без відповіді на питання, як так сталося, що старовинне місто втратило свою автентичність, а його серце заполонив хаос вуличної торгівлі.


Альбрехт Галоці жив далеко від України, та насправді завжди був з нею на найближчій відстані. У тривозі співпереживав події Майдану разом з українським народом, захоплювався звитягою, проявленою українством, однак з притаманною йому інтелігентною виваженістю висловлював застереження, що, на жаль, не ті люди в Україні ідуть до влади.


В останні роки життя Альбрехт Галоці жив у роз’їздах між Німеччиною і Швейцарією, де у місті Вілль замешкала дочка Мар’яна із сім’єю. Присвячував себе вихованню внучок Ганни-Юлії та Луїзи-Ліліани. Разом з дружиною Марією подбав про те, аби наймолодша гілка його роду була вихована в українському дусі. Попри малолітній вік, обидві дівчинки вільно розмовляють українською мовою.


У земному житті Альбрехт Галоці надбав найбільші скарби - добре ім’я і світлу пам'ять. Відійшов проти ночі, тихо, не тривожачи найближчих, яких звикло оберігав від найменших переживань. Сурми трембіти на його похороні відлунювали важким стогоном Швейцарських гір, звідки розпука понеслася аж до рідних Карпат.


Після смерті Альбрехта Галоці у його особистих речах дочка знайшла маленький згорточок насінин соняшника з написом: «З урожаю 2016. Маю посадити у 2017 р.». Бажання чоловіка, батька і дідуся замість нього судилося виконати його рідним. Відведену межу земного виміру Альбрехт Галоці переступив з благородним ужинком, зібраним з невтомно посіяних за життя зернин.

 

Леся ЯСЮРА



Обновлен 28 янв 2017. Создан 27 янв 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
бесплатный счетчик